ПВХ (полівінілхлорид), другий у світі-за розміром пластик-загального призначення, широко використовується у трубах, профілях, плівках та інших продуктах завдяки його низькій вартості та міцній пластичності. Однак через свою унікальну молекулярну структуру ПВХ представляє три основні проблеми обробки: погана термічна стабільність, низька текучість розплаву та високе міжфазне тертя. Неправильний вибір мастила може легко призвести до таких проблем, як груба поверхня продукту, руйнування розплаву та адгезія форми, що безпосередньо впливає на ефективність і якість виробництва. Виходячи з характеристик обробки ПВХ і фактичних виробничих потреб, спеціалізовані мастильні рішення повинні надавати пріоритет «точній відповідності та синергічній ефективності», використовуючи додаткові функції технологічних добавок для оптимізації всього процесу від сировини до готової продукції.

ПВХ мастилане є єдиною добавкою; скоріше, вони класифікуються на внутрішні та зовнішні мастила на основі їх механізму дії. Ці два мастильні матеріали повинні бути стратегічно розроблені на основі конкретного сценарію обробки. Основна функція внутрішніх мастил (таких як бутилстеарат і пентаеритритолстеарат) полягає в проникненні між молекулярними ланцюгами ПВХ, зменшуючи внутрішньомолекулярне тертя та покращуючи текучість розплаву. Вони особливо підходять для обробки твердого ПВХ (наприклад, труб ПВХ). Коли температура екструзії становить від 170-190 градусів, внутрішні мастила можуть зменшити крутний момент розплаву та запобігти розкладанню ПВХ через нагрівання зсуву. Зовнішні мастила (такі як поліетиленовий віск і окислений поліетиленовий віск) у першу чергу утворюють мастильну плівку на межі розплаву та форми, зменшуючи тертя між поверхнями та вирішуючи такі проблеми, як важке виймання з форми та подряпини на поверхні. Наприклад, при обробці плівок з м’якого ПВХ додавання 0,5%-1% мікрокристалічного воску може покращити поверхневий блиск плівки більш ніж на 20%.
Розробка практичних рішень повинна ретельно враховувати як тип продукту, так і технологію обробки. Наприклад, при обробці жорстких ПВХ-профілів поширеними проблемами є повільна швидкість екструзії та поява текстури «акулячої шкіри» на поверхні профілю. У цьому випадку рішення потребує формули «основне внутрішнє змащення, доповнене зовнішнім змащенням»: стеарат пентаеритриту (внутрішнє змащення, рівень додавання 1,2%-1,5%) використовується для зменшення в’язкості розплаву, тоді як окислений поліетиленовий віск (зовнішнє змащення, рівень додавання 0,8%-1%) покращує відділення від форми. Також додається кальцієво-{10}}цинковий композитний стабілізатор (допоміжний засіб для обробки). Стабілізатор пригнічує високо{12}}температурне розкладання ПВХ, створюючи синергічний ефект «проти-розкладання + зменшення тертя» з мастильним матеріалом. Це збільшує швидкість екструзії з 1,5 м/хв до 2,2 м/хв і підвищує рівень кваліфікації профілю з 85% до 98%. Для кабельних матеріалів з м’якого ПВХ, які вимагають сумісності з пластифікаторами (такими як DOP), низьколетючий гліцерилстеарат використовується як внутрішня змащувальна речовина для запобігання осадженню добавок і липкості поверхні. Для зовнішніх мастил використовується полісилоксановий віск із хорошою сумісністю з пластифікаторами, щоб забезпечити гладку екструдовану поверхню та нульову міграцію.

Застосування цього рішення також вимагає уникнення поширених помилкових уявлень і забезпечення добре-вмотивованого та-обґрунтованого підходу. Деякі компанії вважають, що додавання мастила покращує продуктивність. Насправді надмірна кількість зовнішнього мастила може спричинити осадження добавок, що призведе до появи інею на поверхні продукту. З іншого боку, недостатня кількість внутрішнього мастила збільшує зсув розплаву та споживання енергії обладнанням. Наприклад, виробник труб із ПВХ додав лише 1,8% поліетиленового воску (зовнішнє мастило) без внутрішнього мастила, що призвело до утворення ямок на внутрішній стінці труби. Тестування показало швидкість течії розплаву (MFR) лише 0,8 г/10 хв. Після доведення до 1,2% пентаеритритолстеарату + 0.6% PE воску, MFR збільшився до 1,5 г/10 хв, повністю усуваючи внутрішні дефекти стінок. Крім того, у рішення необхідно врахувати екологічні вимоги. Поточна директива ЄС ROHS обмежує вміст важких металів, вимагаючи стабілізатора без -кадмію в поєднанні з екологічно чистим мастилом (наприклад, стеаратом на рослинній- основі), щоб забезпечити відповідність продукту експортним стандартам.
Підсумовуючи, присвяченийПВХ мастилорозчин - це більше, ніж проста комбінація добавок; це вимагає системного дизайну, заснованого на механізмах обробки ПВХ і вимогах до продукту. Завдяки чіткому розмежуванню функцій внутрішніх і зовнішніх мастильних матеріалів, синергії з технологічними допоміжними речовинами (стабілізатори, пластифікатори) і відповідності фактичних параметрів процесу, ми можемо ефективно вирішувати проблемні точки обробки та досягати цілей «покращення якості, зниження витрат і підвищення ефективності». У міру того, як продукти з ПВХ розвиваються в напрямку зменшення ваги та підвищення продуктивності, мастильні рішення також розвиватимуться в напрямку «низького дозування, високої сумісності та багатофункціональності», забезпечуючи основну підтримку екологічної обробки в промисловості ПВХ.

